kiurowed (kiurowed) wrote,
kiurowed
kiurowed

Миколаїв-Розвадівський тет-де-пон, ч.2

Є такі місця, де майже кожна купка дерев в полі зору ховає під своїми кронами шматочок історії. Одне з таких місць - околиці містечка Миколаїв на Львівщині. За часів панування в Галичині Австрійської імперії склалося так, що ця місцина надовго стала тереном, до якого була прикута увага військових. Вперше австрійські укріплення на горбах над Миколаєвом з"явилися в 1854-55 роках, коли йшла Східна війна між Росією, Туреччиною та коаліцією європейських країн. Тоді Австрія опинилася буквально за крок від участі у війні і в Галичині побудували чимало укріплень. Тут, біля Миколаєва, укріплення прикривали переправу через Дністер, розташовану біля села Розвадів в кількох кілометрах. Ланцюг фельдшанців простягнувся гребенем горбів, які відділяли Миколаїв від Розвадова та Дністровської долини. До нашого часу від них залишилося лише кілька і на фото - один з них.




Але війна минула і на багато років ці фельдшанці закинули, поки нові перипетії європейської політики не змусили австрійців знову звернутися до необхідності укріплювати дністровські переправи. В кінці 1880-х, на початку 1890-х років рубіж старих фельдшанців заново укріплюють, побудувавши між старими спорудами ще понад 20 нових піхотних редутів та артилерійських батарей. На фото - один з піхотних редутів.


Але знову - "не знадобились". Тим не менше, періодично перспектива погіршення стосунків зі східним сусідом з"являлася і австрійці в черговий раз мусили будувати нові укріплення. Нові - адже проходили роки і десятиліття, військова справа розвивалася, еволюціонувала і фортифікація.
В останій раз модернізувати та посилити укріплення перед Розвадівськими мостами (шосейний та залізничний) австрійці встигли перед самою Першою світовою війною. Тоді нарешті укріплення збудували на горбах перед Миколаєвом, включивши містечко в оборонний періметр.
Ця оповідь присвячена експедиції саме по цих передових укріпленнях, яка пройшла в вересні.
Вид на долину перед фронтом передового пасу укріплень. На самому полі вже давно ніяких слідів окопів, зправа в кадрі - "Лиса гора" з кількома опорними пунктами, які ще збереглися.


Осінь гарна не лише своєю різнобарвною красою, а й тим, що завжди знайдеться щось смачненьке.


"Сніданок туриста", дієт-версія.


На згадку про старі часи стоять мовчазні хрести.


А цей, на жаль, розбили. Один з уламків встромлено в паз для хреста на постаменті, тому він і має "цілісний вигляд". На постаменті зберігся напис, з якого виходить, що в 1846 році цей хрест зробив Теодор Нагал для прощення багатьох його гріхів. І ще комусь дуже кортіло поритися під сусіднім з хрестом каменем.


Руїни каплиці на цвинтарі біля маєтку графа Скарбека.


Господарів "вдома" вже нема.


Взагалі, тема старих цвинтарів завжди специфічна. Могили на невеликому цвинтарі розриті, пам"ятники повалені, лише один обеліск стояв на місці. Всі інші виглядають так.


Ця доволі монументальна будівля - "Заклад" графа Скарбека, якому належала фактично вся округа. В кадрі лише одне крило колишнього закладу для сиріт та немічних, збудованого ще в середині 19-го століття. Напередодні Першої світової будівля Закладу імовірно була одним з передових опорних пунктів австрійської лініх оборони, бо саме в бік Закладу мала йти лінія оборони, а сама будівля зручно стоїть на краю болотистої долини.


Вдалині - редути старого пасу Розвадівських укріплень. В тому переліску з одного краю  - редут 1890-х, з іншого - старий фельдшанець 1854-55 років. Там я ночував в серпні минулого року під час Дністровського рейду, одним з етапів якого був мій перший візит на Миколаївські укріплення, тож його я і вважаю Частиною 1.


В цьому році нарешті дістався до тутешніх печер, на які минулого року лише роздивлявся через долину.


Версій про печери місцеві є кілька - стародавні житла, храми, "гаубичні потерни" і т.п.
На мій скромний погляд, після огляду і промірів цих печер, все доволі банально - військові тунельні сховища, видовбані в тутешньому піщанику за типовим проектом. Абсолютно всі тунелі мають однакову ширину в 230-240см та висоту близько 220-230см.
Кожне з 5 оглянутих сховищ (ще 2 не оглянув за браком часу) складається з кількох паралельних тунелів - від 4 до 7 штук. Довжина різна - від 5 до 24 метрів, але деякі завалені. Всі тунелі мали дерев"яні або цегляні стінки на вході - залишилися пази для них.
Трохи інтер"єрів.


Піщаник досить крихкий, тому обвалів в тунелях чимало. Схоже, що звідси інколи місцеві добувають брили піщанику та пісок на господарські потреби.


Габарити тунелю


Стан вхідних порталів різниться - по залишках пазів для вхідних стінок видно, що портали доволі постраждали за минулі 100 років. Цей піщаник дуже крихкий, як тільки руйнується зовнішня "кора" - серцевину можна колупати навіть пальцем.




Прикладна геологія - піщаник в розрізі.


Деякі тунелі - на різних рівнях, в кадрі - перехід до нижчого тунелю.


Найціліші портали, бо найнедоступніше сховище. Тут майже повністю збереглася зовнішня "кора" піщаникової скелі, але по краях, яких не виднов  кадрі, природна ерозія зруйнувала крайні тунелі майже повністю.


Інтер"єр. Вивал в стелі в кадрі - результат тектонічного зсуву. Скеля розкололася і навскіс через тунелі пройшов розлам. Тепер через нього можна потрапити в сусідній тунель, вхід в який майже завалило землею.




Зберігся непогано і штучний фасад одного зі сховищ, складений з вапняку місцевого, куди більш міцного ніж піщаник.


Але в середині це сховище найнебезпечніше через обвали.




Одна з причин руйнації тутешніх печер - активна гірничо-видобувна діяльність за кількасот метрів від сховищ. За радянських часів тут активно застосовували вибухівку, зараз працює важка техніка - все це дало свій вклад в розлами піщаникових пластів.

Найцікавішим є ця окрема гірка - останець біля краю плато.


На верхівці піщаного горба стоїть величезний камінь - окрема скеля. В середині її була колись природна печера, яку австрійці доробили (це добре видно в серединфі сховища), а на верхівці каменя встановили кам"яно-бетонний спостережний пункт, до якого вела драбина-тунель з печери.


В кадрі не вхід - це хтось допитливий виламав шматок стіни довкола драбини з тунелю в спостережний пункт.


Миколаєв в долині - як на долоні. Взагалі огляд з цього СП був шикарний - на 360 градусів.


Сховище в середині скелі. Значну частину кладки з тесаного вапняка розтягли місцеві і арки фактично тримаються лише на чесному слові, якісному розчині та правильній формі блоків.


В бічній кімнаті сховища я досить комфортно провів 2 ночі, бо погода була дощова.




Не те, що перша ночівля в наметі, промоченому зливою так, що мусив перебиратися в розвалене австрійське сховище і наступну добу ходити в мокрому.


В наступні пару днів оглянув залишки польових позицій на горбах, але на жаль, все в такому стані, що фотографувати там було майже неможливо.
Оцей перелісок, до якого веде "біла дорога" - напрочуд гарно збережений польовий опорний пункт австрійців.


На одному з валів опорника був спостережний пункт, якому буквально "знесло дах".


Дерева в опорнику, до речі, трохи лякають своїм виглядом...


Трохи геологічних спостережень - тонкий шар грунту лежить на приблизно 5-метровому шарі вапнякових "окатишів" - залишків мушлів.


Далі - шар скам"янілого піщанику, суцільного вапняку і чистий пісок.


Тому тут чимало кар"єрів, які за десятиліття буквально "з"їли" вже декілька місцевих гір.





Наприкінець - трохи природи.




Далі буде...
Tags: Австро-Угорщина, Миколаїв-Розвадівський тет-де-пон, Перша світова війна, тунельні сховища.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments