kiurowed (kiurowed) wrote,
kiurowed
kiurowed

Слідами Першої світової в Карпатах. Горгани, гора Пантир і перевал Легіонів.

В роки Першої світової війни Карпатами фронт прокотився неодноразово. Вперше - восени 1914-го року, коли росіяни  змогли навіть перетнути хребти і ненадовго вторгнутися в Закарпаття, потім навесні 1915-го, коли росіян витіснили з Карпат далеко на простори Буковини та Галичини. Восени 1916-го року в результаті "Брусилівського прориву" австро-угорців відкинули на захід і фронт знову прийшов в Карпати, де простояв до середини літа 1917-го року, коли в Галичині та Буковині знову росіян відкинули на схід, на лінію кордону Австро-Угорщини та Російської імперії, звідки війна і почалася трьома роками раніше.

Однією з місцин, де фронт коливався "вперед-назад" в 1914-17 рр., і пройшла ця мандрівка.

Село Бистриця, колишня Рафайлова. Вид на село, на південний захід в бік хребта Горгани. Сам хребет закритий хмарами.


В жовтні 1914-го Бистрицю (Рафайлову) відбили у росіян поляки з добровольчого легіону, що діяв у складі австро-угорської армії. До війни з долини річки Бистриця Надвірнянська, де і розташоване село Бистриця, на закарпатську сторону дорога вела по одному з відрогів Горганського хребта, повз гору Горшована до полонини Пантир, звідки спускалася на Закарпаття в долину річки Турбат і далі виходила в долину Брустуранки. Спустилися польські легіонери в долину якраз з тої гірки, що в центрі кадру - відрог, що веде до перевалу Пантир.

Ось цим хребтом йшла дорога на перевал.


Тоді ж в жовтні 1914-го, після захоплення Бистриці, полякам поставили задачу побудувати дорогу черех хребет до Бистриці, для постачання військ, які діятимуть в долині річки Бистриці Надвірнянської в бік Надворної. Перевал Пантир і дорога хребтом, певно, не влаштовувала своєю якістю та перепадами висот, тому нову дорогу трасували там, де раніше взагалі дороги не було, хоча різниця між перевалом Пантир і новим лише 100 метрів (1200 і 1100). Принаймні, на австро-угорських картам її там нема. Нову дорогу з долини  Турбату вивели на перевал по найкоротшій дистанції до верхів"я однієї з приток Бистриці Надвірнянської. Дорога була довжиною понад 7км, мала тверде покриття з дерева, для чого були покладені колоди довжиною 4 метри. Самих лише мостиків довелося збудувати 28 штук. Загалом на цю дорогу пустили понад 5000 м. куб.деревини. Збудували ж дорогу за 50 з чимось годин.
Що цікаво, то в книжці сучасного польського автора про бої польського легіону, яку я полистав в готелі в Бистриці, взагалі написано, що на будування дороги залучили австро-угорський технічний підрозділ та близько 1000 місцевих мешканців, а поляки, в особі поручника Слушкевича і ще одного офіцера, роботами керували. Чи були на тому будівництві задіяний власне легіонери, так і не зрозумів.
Але до дороги ми ще повернемось, поки-ж "ідемо далі" хребтом.

Пасторальні краєвиди обабіч старої дороги до перевалу Пантир.


На цей хребет бої повернулися восени 1916-го року. Тоді, чи під натиском росіян, чи з переляку та розгону, в цьому районі австрійці відступили аж на вододільні хребти по кордону з Угорщиною (сучасний кордон Ів.-Франківської та Закарпатської областей). Відступили, закріпилися і вже з того хребта їх збити не змогли. Присутні на цій ділянці були і німці, якийсь підрозділ 2. Radf.Br. , який я не зміг ідентифікувати, з австрійцями теж темна історія...
З боку росіян восени 1916-го року тут діяв 12-й корпус 9-ї армії.

Ось, власне, їх сліди - російські окопи на хребті в районі гори Горшованої, 1143м.


Австрійські біля перевалу Пантир, 1190м.


Полонина Пантир, вид в бік Закарпаття. В центрі кадру біля узлісся видно зелену галявинку з фундаментом - там був притулок для туристів, збудований поляками наприкинці 1930-х років.


Полониною вниз і спускалася дорога до Турбату і далі в Закарпаття. Але щоб туди пройти, треба було подолати оборону по самому верху хребта, на сідловині перевалу та на верхах обабіч перевалу.

Ось там, на горі Пантир (1225м), на схилі був збудований один "сюрприз" для атакуючих.


Траншеї на перевалі Пантир. В них "весело, різноманітно та з користю для здоров"я", проводили час з осені 1916-го і до липня 1917-го року, сотні солдатів.






А це - сюрприз, який підготували на схилі гори Пантир оборонці. Залізобетонна вогнева споруда для кулемета. Висота - 1200 метрів. Ви коли-небудь тягнули мішки з цементом та металеві 2-метрові кутки в гори? Я - ні, і не хочу. Тож здогадуюсь, якими словами солдати згадували того розумника, якому прийшла в голову геніальна ідея збудувати цей дот на горі. Як казав Шерлок Холмс: "Німецька мова дещо грубувата, але одна з найвиразніших мов."


Амбразура її приязно та з цікавістю дивиться якраз на полонину, в очікуванні тих розумників, які все-ж якимось чудом подолають траншеї на хребті та радісно вибіжуть на полонинку.


Амбразура, як видно, зкошена, тож для мене загадка - чому саму споруду посадили саме так, можна ж було "довернути" її на стадії розбивки. Певно, теж не шукали легких шляхів, або "Я - інженер, я так бачу!"

На горі Пантир теж повно траншей, вояки мали час та натхнення.


Зрештою, взимку холодно, особливо в горах, а копаєш - грієшся. Знову ж таки - снаряди час від часу з боку Бистриці прилітали, тож мотивація длубатися в скелястому грунті гори була подвійна. А в липні 1917 року фронт покотився на схід. В липні 1917-го року в цій частині Горган діяли з боку росіян - 11-й корпус 1-ї армії, з боку австрійців - 17-й корпус 7-ї армії.

Тут же на верхівці гори - старий прикордонний стовпчик, маркер кордону між Чехословаччиною ...


...та Польщею.


Власне, кордон тут, по великому вододілу Карпат, з давніх давен. Незважаючи на етнічно-мовну приналежність місцевого населення горян, по хребту з часів, відколи мадяри "віднайшли свою Батьківщину", проліг кордон між Угорщиною та Річчю Посполитою...потім між королівством Угорщина та провінцією Галичина і Лодомерія Австрійської імперії...потім ненадовго - між Західно-Українською народною республікою та Чехо-Словаччиною...потім між Чехо-Словаччиною та Польщею...потім зовсім ненадовго між Польщею та Карпатською Україною...потім між Угорщиною та Польщею...потім між Угорщиною та СРСР....поки Закарпаття не увійшло до складу УРСР в 1944 році, і з того часу кордон, тьфу-тьфу, не змінюється.
А старі стовпчики нагадують про минуле.
Дорога колишнім кордоном.


Полонинка і перевал Малий Рогодзин. Траншеї так і тягнуться хребтом.


І ось, нарешті, перевал Легіонів, 1100 м.


Вид на Закарпаття з перевалу.


Пам"ятний хрест на перевалі, на честь польських легіонерів.
Звідси лінія укріплень 1916-17рр. звертає на північ і тягнеться на хребти Таупширка та Менчул, 1500 і 1800 з гаком метрів.


Ось, власне, "Дорога Легіонів". Камінням її виклали явно не в 1914-15 роках, а пізніше, можливо взагалі десь в 20-30-х. Зараз ця бруківка збереглася лише на частині дороги, яку не зруйнували лісовози та джипери.




Бо ближче до річки Подеширня дорогу ухойдокали.




Вздовж самого потічка Подиширня пройти було дуже важко, лісовозами дорогу перетворили на суцільне багно. В цьому місці ми з напарником загрузли мало не по коліна...


Карпатська джерельна, збагачена макроелементами мазуту, деревини, живиці та багнюки.


Цвинтар польських легіонерів в долині річки Брустуранка.


А далі дорога вела до "лінії Арпада", але це вже буде наступна історія...


Більше фото - тут: http://volodarsky.io.ua/album803513
Tags: Горгани, Карпати, Карпатський фронт, Перша світова війна, гора Пантир, дорога Легіонів., дот на Пантирі, перевал Легіонів, полонина Пантир, польський легіон, траншеї на перевалі
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments